Страница Александры Дубовской ВКонтакте

Коли - небудь у твоєму житті появиться дівчина. Твоя кохана дівчина. І одного разу, лежачи в одному ліжку вночі, вона запитає тебе про мене. Про ту, яка була... І що ти їй скажеш? У пам'яті одразу спалахнуть спогади, на обличчі з'явиться посмішка і ти прошепочеш:..."не-пов-то-р-на"... Вона була завжди різна. З проміжком у декілька хвилин могла сміятися, а потім плакати. Вона вміла смішити... Приходячи додому, вона заварювала міцний чай, як маленьке кошеня, заривалась в ковдру. Вона пів ночі могла сидіти в контактах... у грозу... і слухати дощ. Вона була без розуму від ромашок...від ванілі...від мене... Істеричка. Психопатка. Але в той же час - скромна і гарна. Ненавиділа ревнощі і постійно їх викликала, ніби знущалася. Але вона вміла любити. Любити так, як ніхто ніколи. Вона могла 100 раз послати мене, вигнати, а потім, плачучи, сповзати по зворотній стороні дверей... Тоді твоя дівчина запитає тебе, ревниво наморщивши лобик: "Якщо вона така хороша, то чому ви розлучилися?" Тоді ти, шумно випустиш сигаретний дим, ледь чутно прошепочеш: "Я тупо її втратив.."

Гуф

Звонок из прошлого...Звонок, который раньше ждала с надеждой...который был необходим, как глоток воздуха тогда...не сейчас...Такой звонок всегда тревожит старые раны...Казалось, все в прошлом, все забыто...Но один звонок все меняет и ты переживаешь опять заново...Все, что с таким трудом пыталась забыть...
Если жизнь подкидывает нам ЛИМОН, я думаю,где достать текилу и офигенно повеселиться...